УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (УНР)
Розвиток державного аудиту в Україні нерозривно пов’язаний з історією становлення держави. В Україні події того часу супроводжувалися швидкими змінами уряду – Тимчасовий уряд (березень – грудень 1917 р.), Українська Центральна Рада (березень 1917 – квітень 1918 р.), уряд гетьмана П. Скоропадського (квітень – листопад 1918 р.) та Українська директорія на чолі з С. Петлюрою (грудень 1918 р. – лютий 1919 р.).
ЦЕНТРАЛЬНА РАДА
10 червня 1917 р. був прийнятий І Універсал, що проголошував автономію України.
Вдосконалення структури Генерального секретаріату та його діяльності розпочалося відразу після створення. При Генеральному Секретаріаті для контролю за справами передбачається посада Генерального Контрольора*, який би брав участь у засіданнях Генерального Секретаріату з правом вирішального голосу.
14 січня 1918 р. Українська Центральна Рада ухвалила закон «Про тимчасову організацію державного контролю Української Народної Республіки», який узаконював діяльність, визначав склад, права й обов’язки установ Державного Контролю УНР, гарантував незалежність Контролю та контрольних урядовців.
Закон про тимчасову організацію контролю Української народної республіки
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
26 квітня 1918 року Рада Народних Міністрів УНР ухвалює закон «Про обрання Державного Контрольора та Товариша Державного Контрольора».
Проєкт тимчасового закону про Державного контрольора та Товариша Державного Контрольора
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
17 квітня 1918 року КНМ УНР ухвалив «Правила прискорення ревізії в контрольних установах».
Також було розроблено і введено в дію «Положення про юрисконсультську частину Державного контролю».
Ще в жовтні 1917 р. Декларація Генерального секретаріату передбачила організацію економічного комітету. Однак ця ідея почала реалізуватися лише в останній місяць існування Центральної Ради, коли 31 березня 1918 р. до неї надійшов проєкт закону «Про вищу економічну раду УНР». До цієї Ради з правом дорадчого голосу входив представник державного контролю. Закон було ухвалено Центральною Радою 25 квітня 1918 року і опубліковано в газеті «Нова Рада» 27 квітня 1918 року (№ 69).
Центральна Рада
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
ГЕТЬМАНАТ
Підготовку адміністративної реформи було перервано гетьманським державним переворотом. Не було прийнято закон про уряд УНР, тобто основний документ, який мав визначити його структуру, чітко окреслити компетенцію, регламентувати взаємовідносини із законодавчим органом. Не були затверджені положення про окремі народні міністерства, не закінчено роботу над їхньою структурою та штатними розкладами, не вирішено проблему фінансування їх діяльності. Та все ж створення й функціонування в УНР системи центральних органів виконавчої влади та перші результати їхньої діяльності були важливим кроком на шляху утвердження національної державності.
Павло Скоропадський
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
29 квітня 1918 р. Гетьман П. Скоропадський видає «Грамоту до Всього Українського Народу» (всі міністри звільняються, закони продовжують діяти до прийняття нових) та «Закони про тимчасовий Державний устрій України» (опубліковано в газеті «Державний вісник» від 16 травня 1918 року, № 1). «Закон про Вищу Економічну Раду» вводить до цієї Ради з правом дорадчого голосу представника державного контролю.
2 червня 1918 року прийнятий закон про скасування закону «Про тимчасову організацію контролю Української Народної Республіки, виданого Центральною Радою 24-го січня 1918 року».
30 серпня 1918 року ухвалено новий закон УНР «Про тимчасову організацію державного контролю».
Закон (проєкт) «Про Державного Контрольора та Товариша Державного Контрольора» подано в новій редакції.
Проєкт тимчасового положення про організацію Державного Контролю
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
УКРАЇНСЬКА ДИРЕКТОРІЯ
9 квітня 1919 року приймають «Закон про організацію контролю Української Народної Республіки», в якому скасовують закон від 30 серпня 1918 р., ухвалюють тимчасовий статут контролю УНР, визначають нові правила ревізії, міняють чинні штати контрольних установ та їх оклади (Директорія, Рада Народних Міністрів Української Народної Республіки 1918 – 1920. Документи і матеріали.- К.: Вид-во імені Олени Теліги, 2006.- Т. 2.- С. 514-516).
Отже, основним завданням контрольних органів стало забезпечення цільового використання ресурсів, одержаних на потреби утримання органів влади і війська. Важливу роль відігравали контрольні палати Державного контролю, що функціонували у губерніях, повітах і волостях, а також спеціальний апарат Державного Контрольора* з надзвичайними правами і повноваженнями, що проіснували до встановлення радянської влади.
Українська Директорія
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
1919 – 1991 роки
У 1919 р. всі установи Державного контролю, що функціонували раніше, було об’єднано у Всеукраїнську робітничо-селянську інспекцію (РСІ) з центром у Харкові, з виділенням у ній фінансово-кредитної, лісозаготівельної, культурно-освітньої, адміністративної, транспортної інспекцій, а також військового відділу та інспекцій народного господарства і постачання.
Було утворено місцеві органи РСІ – губернські відділи, повітові й волосні інспекції, групи і гуртки сприяння, спеціальні відділи «робітничих летючих ревізій». Перед ними було поставлено задачу контролю роботи усіх органів управління, підприємств і установ, громадських організацій, викривання фактів зловживань і розкрадання «соціалістичного» майна.
У 1922 р. Народний комісаріат РСІ було реорганізовано у Народний комісаріат Робітничо-селянського Державного контролю УСРР. Згідно з прийнятим цього ж року Положенням про Робітничо-селянський Державний контроль УСРР на Народний комісаріат Робітничо-селянського Державного контролю покладалися: фактична перевірка законності роботи усіх органів радянської влади і громадських організацій, наступний фактичний контроль за витрачанням грошових і матеріальних ресурсів, збирання і аналіз матеріалів, що можуть бути використані для законотворчої діяльності, нагляд за правильністю відображення господарських операцій в обліку, створення осередків контрольного сприяння серед населення, прийом скарг на протизаконні дії і правопорушення з боку посадових осіб, боротьба з бюрократизмом, удосконалення форм звітності тощо.
Положення про Робітничо-селянський Державний контроль УСРР
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
У 1923 р. було реорганізовано Центральну контрольну комісію партії більшовиків, представників якої було включено до керівництва РСІ. Остання була перетворена у Народний Комісаріат Робітничо-селянської інспекції СРСР зі значним розширенням повноважень. Отже, фактично було об’єднано системи партійного і робочого контролю.
Серйозні економічні зміни не могли не вплинути на форми і методи діяльності РСІ. Так, головними завданнями РСІ стали: своєчасне виправлення недоліків у роботі установ, а також надання їм допомоги на місці, перевірка видачі і приймання грошей та матеріальних цінностей в усіх радянських установах і підприємствах, встановлення доцільності операцій для державної казни, їх можливих наслідків для народного господарства.
У вересні 1923 р. було прийнято постанови «Про реорганізацію народних комісаріатів Робітничо-селянської інспекції союзних республік» і «Про звільнення Робітничо-селянської інспекції від низки належних їй функцій». Відповідно до зазначених нормативних актів РСІ припинили здійснювати суцільний поточний контроль і нагляд за окремими грошовими операціями державних органів, запобіжні ревізії всіх авансових асигнувань, систематичні наступні документальні ревізії щоденних грошових операцій.
Діяльність РСІ спрямовувалася на нагляд за системою обліку і звітності, боротьбу з розтратами і шахрайством через проведення фактичних ревізій.
У цей час простежується перевага фактичної ревізії над документальним контролем, широке застосування «летючих» ревізій, під час яких розслідувалися скарги на дії державних органів і посадових осіб і оперативно вживалися заходи з усунення знайдених порушень і зловживань. З часом отримала розвиток попередня ревізія, що проводилася в напрямку особливо важливих витрат і грошових оборотів.
У складі Народного комісаріату фінансів СРСР у 1923 р. було утворено Фінансово-контрольне управління, перед яким було поставлено завдання документальної перевірки доходів і витрат бюджету, оборотів грошових коштів, матеріальних цінностей, суцільної документальної ревізії виконання бюджету всіма відомствами. З 1926 р. Фінансово-контрольне управління Народного комісаріату фінансів було перетворене на Головне управління фінансового контролю при Народному комісаріаті фінансів СРСР і почало здійснювати фактичну ревізію фінансово-господарських операцій на місцях їх здійснення з вибірковою перевіркою підтверджуючих документів.
У 1927 р. контрольний орган при Народному комісаріаті фінансів отримав назву Контрольно-ревізійного управління (КРУ) і спочатку виконував функції загальнодержавного і відомчого фінансового контролю. У 1932 р. КРУ було перейменовано на Фінансово-бюджетну інспекцію з покладенням на неї функції проведення ревізій і обстежень не лише бюджетних установ, але й підприємств і організацій.
Кінець 30-х років ХХ ст. характеризується складною політичною ситуацією і внутрішніми соціально-економічними проблемами в країні, що вимагало зміцнення і розширення фінансового контролю. У 1937 р. Фінансово-бюджетна інспекція була перетворена у Контрольно-ревізійне управління (КРУ) Народного комісаріату СРСР.
З 1937 р. до 1956 р. Фінансовий контроль в Україні здійснювало Контрольно-ревізійне управління Наркомату, пізніше Міністерство фінансів СРСР.
Подальше зміцнення системи контролю державних фінансів супроводжувалося переданням місцевих органів контрольно-ревізійного управління Міністерства фінансів СРСР у відання міністерств фінансів союзних республік. Тому у 1956 р. у складі Міністерства фінансів УРСР було утворене Контрольно-ревізійне управління, що утримувалося коштом союзного бюджету і мало чотири сектори: ревізій місцевих бюджетів і фінансових органів, ревізій підприємств та господарських організацій, ревізій установ, що перебувають на республіканському бюджеті, організаційно-інструкторської роботи. Основні завдання новоствореного органу полягали у контролі за виконанням державного бюджету, правильним і економним витрачанням бюджетних і власних коштів установами, підприємствами та організаціями.
Указ "Про утворення комісії радянського контролю Ради Міністрів Української РСР"
Джерело: Центральний державний архів вищих органів влади та управління України
У 1957 р. результатом проведення політики розширення прав союзних республік і місцевих органів стало перетворення Міністерства державного контролю СРСР на Комісію радянського контролю Ради Міністрів СРСР. Задачі Комісії полягали у перевірці від імені уряду фактичного виконання його рішень у найважливіших сферах народного господарства, аналізі структури і проблемних аспектів роботи державного апарату, контролі правильності і доцільності витрачання державних коштів і ресурсів. При цьому республіканські комісії радянського контролю не підпорядковувалися союзній Комісії, а лише координували з нею свою діяльність.
У грудні 1965 р. органи партійно-державного контролю» перетворено в органи «народного контролю». Але участь широких мас трудящих у контролі залишалася лише ширмою для зміцнення тотальної системи партійного контролю, а ідея справжнього народного контролю залишилася інструментом в адміністративно-бюрократичних інтригах партійного керівництва.
У 1991 р. було прийнято закон СРСР «Про Контрольну палату СРСР», що визначав статус контрольної палати відповідно до вимог Лімської декларації 1977 р., зокрема щодо конституційного статусу вищого контрольного органу в країні та його повноважень. Проте норми зазначеного закону не були втілені у життя у зв’язку з припиненням існування СРСР і утворенням нових самостійних і незалежних держав.